 |
|
 |
|
/ ПОСИЛАННЯ / Transit Satellite PE (18,6 MB) Посібник з Transit Satellite PE (24,6 MB) Ресурси для перекладачів та лінгвістів
Список рекомендованої літератури з загальної теорії перекладу 1. Абуашвили А. Б. За строкой лирики: о художественном переводе. – М., 1989.
2. Акуленко В. В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. -
Харьков, 1972
3. Алексеева И. С. Введение в переводоведение. – СПб., 2004.
4. Алексеева И. С. Профессиональное обучение переводчика. – СПб., 2000.
5. Англо-русский и русско-английский словарь ложных друзей переводчика //
Под ред. Акуленко В. В. – М., 1969.
6. Андрес А. Дистанция времени и перевод. – Л., 1965.
7. Базылев В. Н., Сорокин Ю. А. Интерпретативное переводоведение. –
Ульяновск, 2000.
8. Бархударов Л. С. Язык и перевод. – М., 1975.
9. Барченков А. А. Прагматическое содержание текста и его передача при
переводе // Общие и частные проблемы перевода. Сб. науч. тр. МГИИЯ им.
М. Тореза, № 342,. 1989.
10. Берков В. П. О словарных переводах. «Мастерство перевода». – М., 1971.
11. Борисова Л. И. «Ложные друзья переводчика» научно-технической
литературы. – М., 1989.
12. Борисова Л. И. «Ложные друзья» переводчика с английского языка // Под ред.
Комиссарова В. Н. – М., 1982.
13. Борисова Л. И. Основные проблемы научно-технического перевода (обзор). –
М., 1983.
14. Брандес М. П. Стиль и перевод. – М., 1988.
15. Будагов P. A. Ложные друзья переводчика // Человек и его язык. – М., 1976.
16. Венцова Т. Иванов и Мандельштам переводчики Петрарки // Русская
литература, № 4, 1991.
17. Виноградов В. С. Лексические вопросы перевода художественной прозы. –
М., 1978.
18. Виноградов В. С. О специфике художественного перевода и его теории //
Филологические науки, № 5, 1978.
19. Виссон Л. Синхронный перевод с русского на английский. – М., 2001.
20. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. – М., 1986.
21. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике // Под ред. Комиссарова
В. Н. – М., 1978.
22. Вопросы художественного перевода. – М., 1959.
23. Гак В. Г. Переводческие трансформации: факторы и формы.
Когипонимический перевод // Вопросы теории
французского языка и теории перевода. Сб. статей под ред. Н.К. Гарбовского.
– М., 1999.
24. Гак В. Г., Львин Ю. И. Курс перевода. – М., 1980.
25. Галеева Н. Л. Параметры художественного текста и перевод. – М., 1999.
26. Галь Н. Я. Слово живое и мертвое: Из опыта переводчика и редактора. – М,
1987.
27. Гачечиладзе Г. Р. Вопросы теории художественного перевода. – Тбилиси,
1964.
28. Готлиб К. Г. М. Немецко-русский и русско-немецкий словарь «ложных друзей
переводчика». – М., 1972.
29. Гоциридзе Д. З., Хухуни Г. Т. Возрождение и реформация в истории перевода
и переводческой мысли. – Тбилиси, 1994.
30. Гумилев Н. О стихотворных переводах // В огненном столпе. – М., 1991.
31. Демурова Н. Голос и скрипка (К переводу эксцентричных сказок Льюиса
Кэррола) // Мастерство перевода, № 7, 1970.
32. Денисова Г. В. В мире интертекста: язык, память, перевод. – М., 2003.
33. Ермолович Д. И. Имена собственные на стыке языков и культур.
(Заимствование и передача имен собственных с точки зрения лингвистики и
теории перевода. С приложением правил транскрипции имен с 23
иностранных языков…). - М., 2001.
34. Ефименко А. М. Ошибки при передаче оценочности в публицистическом
переводе // Смысл текста в процессе коммуникации. Сб. науч. тр. МГИИЯ им.
М. Тореза, № 363, 1990.
35. Зарубежная поэзия в переводах В.А.Жуковского. – М., 1985.
36. Казакова Т. А. Коммуникативно-прагматические основы художественного
перевода. Автореферат на соискание ученой степени доктора
филологических наук. – М., 1989.
37. Казакова Т. А. Художественный перевод. – СПб., 2002
38. Комиссаров В. Н. Лингвистика перевода. – М., 1980.
39. Комиссаров В. Н. Общая теория перевода. – М., 1999.
40. Комиссаров В. Н. Слово о переводе. – М., 1973.
41. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение. – М., 1999.
42. Коммуникативный инвариант перевода в текстах различных жанров // Сб.
науч. тр. МГИИЯ им. М. Тореза под ред. Чернова Г. В., № 243, 1989.
43. Копанев П. И. Вопросы истории и теории художественного перевода. – Минск,
1972.
44. Коптилов В. В. Трансформация художественного образа в поэтическом
переводе. – Л., 1962.
45. Коптилов В. В. Этапы работы переводчика // Вопросы теории
художественного перевода. – М. 1971.
46. Крупнов В. Н. В творческой лаборатории переводчика. – М., 1976.
47. Крупнов В. Н. Курс перевода. Английский язык. – М.,1979.
48. Кудряшов В. С. Семантико-прагматический аспект перевода реалий // Тетради
переводчика, № 23, 1989.
49. Кузьмин А. Е. Значение фактора получателя в переводе журнальной
публицистики // Смысл текста в процессе коммуникации. Сб. науч. тр. МГИИЯ
им. М. Тореза, № 363, 1990.
50. Латышев Л. К. Курс перевода (эквивалентность перевода и способы ее
достижения). – М., 1981.
51. Латышев Л. К. Перевод: проблемы теории, практики и методики преподавания.
– М., 1988.
52. Латышев Л. К. Технология перевода. – М., 2001.
53. Латышев Л. К. Технология перевода. – М., 2001.
54. Левин Ю. Д. Русские переводчики XIX века и развитие художественного
перевода. – Л., 1985.
55. Левицкая Т. P., Фитерман А. М. Пособие по переводу с английского языка на
русский. – М., 1973.
56. Левый И. Искусство перевода. – М., 1974.
57. Лилова А. Введение в общую теорию перевода. – М., 1985.
58. Лингвостилистические особенности функциональных жанров. Переводческий
аспект // Под ред. Рашидова Д. – Ташкент, 1986.
59. Лозинский М. Искусство стихотворного перевода // Багровое светило. Стихи
зарубежных поэтов в переводе Михаила Лозинского. – М., 1974.
60. Львовская З. Д. Теоретические проблемы перевода. – М., 1985.
61. Любимов Н. М. Перевод - искусство. – М., 1982.
62. Маковский М. М. Краткий словарь «ложных друзей переводчика» // Теория
лексической аттракции. – М., 1971.
63. Мастерство перевода // Под ред. Гачечиладзе Г. Р. – М., 1962.
64. Мастерство перевода // Под ред. Чуковского К. И. – М., 1964-1965.
65. Миньяр-Белоручев Р. К. Записи в последовательном переводе. – М., 1997.
66. Миньяр-Белоручев Р. К. Как стать переводчиком? – М., 1994.
67. Миньяр-Белоручев Р. К. Общая теория перевода и устный перевод. – М.,
1980.
68. Миньяр-Белоручев Р. К. Последовательный перевод. – М., 1969.
69. Миньяр-Белоручев Р. К. Теория и методы перевода. – М., 1996
70. Мир перевода. Журнал Союза переводчиков России. – М., 1999-2005.
71. Муравьев В. Л. Faux amis, или «ложные друзья» переводчика. – М., 1969.
72. Найда Ю. Наука переводить // Вопросы языкознания, № 4, 1970.
1991.
73. Нелюбин Л. Л. Перевод и прикладная лингвистика. – М., 1983.
74. Новикова М. А. Китс-Маршак-Пастернак // Мастерство перевода, № 8, 1971.
75. Оболенская Ю. Л. Диалог культур и диалектика перевода. – M., 1998.
76. Патрикеев А. Ю. Структура образа как критерий выбора замены при
поэтическом переводе // Семантика перевода. Сб. науч. тр. МГИИЯ им. М.
Тореза, № 331, 1989.
77. Перевод - средство взаимного сближения народов // Сост. Клышко А.А. – М.,
1987.
78. Перевод и интерпретация текста // Под ред. Кухаренко В. А. – М., 1988.
79. Перевод как процесс и как результат: язык, культура, психология // Под ред.
Клюканова И. Э. – Калинин, 1989.
80. Перевод как процесс и как результат: язык, культура, психология // Под ред.
Клюканова И. Э. – Калинин, 1989.
81. Попович А. Проблемы художественного перевода. Учеб. пособие. – М., 1980.
82. Поэтика перевода. – М., 1991.
83. Проблемы перевода научно-технической литературы // Под ред. Чернавиной
Л. И. – Саратов, 1988.
84. Прокопич С. С. Адекватный перевод художественной прозы: возможен ли
он? // Тетради переводчика, № 15, 1978.
85. Пшенкина Т. Г. Ориентация переводчика в пространстве смысла // Языковое
бытие человека и этноса: психолингвистический и когнитивный аспекты. – М.,
2002.
86. Ревзин И. И., Розенцвейг В. Ю. Основы общего и машинного перевода. – М.,
1963.
87. Рецкер Я. И. О закономерных соответствиях при переводе на родной язык //
Теория и методика учебного перевода. – М., 1950.
88. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. Очерки
лингвистической теории перевода. – М., 1974.
89. Рецкер Я. И. Что же такое лексические трансформации? // Тетради
переводчика, № 17, 1980.
90. Ризель Э. Г. Теория и практика интепретации текста. – М., 1974.
91. Розенцвейг В. Ю. Перевод и трансформация // Трансформационный метод в
структурной лингвистике. – М., 1964.
92. Русские писатели о переводе. – М., 1960.
93. Семантико-прагматические аспекты текста и перевода // Сб. науч. тр. МГИИЯ
им. М. Тореза под ред. Волкова Ю. А., № 297, 1987.
94. Семенец О. Е., Панасьев А. Н. История перевода. – Киев, 1989.
95. Скворцов Г. П. Учебник по устному последовательному переводу.
Французский язык. – Спб., 2000.
96. Соколова Г. Г. Пособие по переводу с русского языка на французский. – М.,
1982.
97. Солодуб Ю. П. Теория и практика художественного перевода. – СПб., 2004.
98. Стрелковский Г. М., Латышев Л. К. Научно-технический перевод. – М., 1980.
99. Стрелковский Г. М. Теория и практика военного перевода. – М., 1979.
100. Ступин Л. П. Словари современного английского языка. – Л., 1973.
101. Сыроваткин С. Н. Теория перевода в аспекте функциональной лингвистики. –
Калинин, 1978.
102. Табахьян П. В. Стилистические особенности перевода русского фольклора
на немецкий язык. – Днепропетровск, 1975.
103. Текст и перевод // Под ред. Швейцера А. Д. – М., 1988.
104. Теория и критика перевода. – Л., 1962.
105. Тетради переводчика, № 1 – 24, 1963-1999.
106. Топер П. М. Перевод в системе сравнительного литературоведения. –
М.,2000.
107. Тороп П. Тотальный перевод. – Тарту, 1995.
108. Трудности перевода с французского языка на русский // Под ред. Костецкой
Е. О., Пигальской М. К. – М., 1959.
109. Тюленев С. В. Теория перевода. – М., 2004.
110. Университетское переводоведение, № 1, 2000.
111. Федоров A. B. Введение в теорию перевода. – М., 1953.
112. Федоров A. B. Искусство перевода и жизнь литературы. – М., 1983.
113. Федоров А. В. Введение в теорию перевода. – М., 1953.
114. Федоров А. В. Основы общей теории перевода. – М., 1983.
115. Фесенко Т. А. Концептуальные основы перевода. – Тамбов,2001.
116. Флорин С. Муки переводческие. Практика перевода. – М., 1983.
117. Циткина Ф. А. Терминология и перевод. – Львов, 1988.
118. Чернавина Л. И. Литература по научно-техническому переводу
(Библиографический указатель в 2 частях).
Автор: Олександр Бойченко Сучасна українська література в польських перекладах
Хто від часу визнання української незалежності залишається найуважнішою до нас країною світу? Відомо: Польща. Скласти їй конкуренцію може хіба що Росія, але позаяк Росія – це синонім Газпрому, а Газпром – це синонім ФСБ, то хотілося б дочекатися тієї світлої днини, коли ми нарешті станемо для РФ зовсім нецікавими – навіть якщо після цього у Федерації не вийде друком жодного рядка в перекладі з української. Ну це так, мрії. Натомість – реальність. Було б наївно думати, ніби 1991-го всі поляки запалали любов’ю до українців. Як зізнався один знаний у нас польський автор, його мати й сьогодні повторює: «Львів? Нема такого міста». Але, на щастя, в політичних, інтелектуальних і мистецьких колах незалежної Польщі переміг курс Єжи Ґедройца на розвиток добрих стосунків із Україною. А це попервах було річчю нелегкою, а надто – в книговидавництві. Бо за доби СРСР поляки цілком справедливо склали собі враження про українську літературу як про винятковий заповідник соцреалізму з усією його розумово-естетичною вбогістю. Українське, яскраве, інакше
Протягом 1990-х років репутацію вдалося змінити. З одного боку, з’явилися (або вийшли з підпілля) зовсім інакші українські твори, з іншого ж, як зауважує 1-й радник посольства РП в Україні Оля Гнатюк, «підросли гарні молоді перекладачі (йдеться про Катажину Котинську, Ренату Руснак, Міхала Петрика та ін. – Авт.), сформувався інтерес до сучасної української культури загалом. Вона показала своє модерне обличчя, достатньо відмінне, щоб зацікавити, та водночас достатньо впізнаване, щоб бути зрозумілим». Сама пані Оля, до речі, відіграла тоді не останню роль у процесі «відкривання України» польському читачеві, упорядкувавши кілька важливих антологій (зокрема, «Рибо-вино-кур») і переклавши десятки важливих текстів (поміж яких, «Рекреації» Юрія Андруховича).
Пік популярності вітчизняної літератури в Польщі припав, ясна річ, на 2005 рік, коли такі різні часописи, як Twórczość, Lampa чи Ha!art, присвячували нам цілі номери з жовто-блакитними або помаранчевими обкладинками, а видавці метушливо шукали, кого б то ще з українців перекласти, поки мода не минула. Того ж року відбувся організований краківським Інститутом книжки та кількома видавництвами фестиваль Teraz Ukraina, який охопив шість найбільших міст Польщі. Його учасниками стали Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Микола Рябчук, Тарас Прохасько, Назар Гончар, Наталка Сняданко, Сергій Жадан, Андрій Бондар, Галина Крук, Остап Сливинський, Любко Дереш і російськомовний Андрій Курков.
До названих авторів ще треба додати Олександра Ірванця, чий роман «Рівне/Ровно» позаторік увійшов до фіналу премії Angelus (роком раніше цю премію здобув Андрухович із «Дванадцятьма обручами»), Софію Андрухович із «Жінками їхніх чоловіків» та «Сьомгою», Ірену Карпу з «Фройд би плакав» і Юрія Винничука з близькими полякам «Кнайпами Львова». Ось цими, приблизно, іменами сучасна українська література і представлена на польському книжковому ринку.
Абсолютним чемпіоном Польщі з друкування української літератури (точніше, прози та есеїстики) є видавництво Анджея Стасюка і Моніки Шнайдерман Czarne. Тут вийшли сім книжок Андруховича, в середньому по 4-5 тис. примірників кожна (але «Московіада» та спільна зі Стасюком «Моя Європа» ще й перевидавалися, а «Дванадцять обручів» додруковувалися, тож наклади доросли до 7-8 тис.). Понад п’ятитисячним накладом розійшлася «Колекція пристрастей» Сняданко і сумарно десятитисячним – Жаданові Anarchy in the UKR, «Біг Мак», «Депеш Мод» та «Гімн демократичної молоді». Czarne ж видало згадані книги Софії Андрухович та Ірени Карпи, а також три книжки Тараса Прохаська: «Інші дні Анни», «НепрОсті» і «З цього можна зробити кілька оповідань».
На запитання, чому саме ці автори, головний редактор видавництва Моніка Шнайдерман відповідає: «Бо це чудова література, ми тепер у Польщі такої прози не маємо. Нам загалом цікаво друкувати книжки, з яких можна довідатися про життя в інших країнах. Усі видані нами українські письменники неподібні між собою, але всі вони допомагають нам зрозуміти Україну і, до того ж, роблять це дуже цікаво з літературного погляду».
Ліричний відступ
Щоб бути стійкою, брехня мусить містити в собі частку правди. У певних «вузьких колах обмежених людей» панує стійке переконання, ніби поляки (принаймні Czarne) друкують тих українців, яких їм підкаже Юрій Андрухович. Частка правди в цьому випадку полягає в тому, що Андрухович у Польщі – найвідоміший наш письменник, чиєю думкою раз по раз цікавляться газети й журнали, телебачення та радіо. Цікавиться, звісно, і Czarne. Та що там Czarne: он і редактор німецького гіганта Suhrkamp Катаріна Раабе у розмові з Євгенією Білорусець згадує, що першим з-поміж українців вони видали Андруховича, а потім – завдяки його рекомендаціям – Жадана і Дереша (після цієї розмови Suhrkamp надрукував ще й Прохаська).
Одне слово, Андрухович справді рекомендує – і полякам, і німцям (а може, з огляду на мапу поширення його книжок, і ще десяткові країн), допомагаючи в такий спосіб колегам по перу. Але дружня рекомендація і вихід книги – це різні речі навіть для польських видавництв, не кажучи про західніші.
Показовий приклад: два роки тому загинув молодий польський письменник Мірек Нагач. Він був «літературним сином» Анджея Стасюка, і перші три його книжки видало саме Czarne. Однак четверту – роман «Незвичайні пригоди Роберта Робура» – видавництво відхилило. Невдовзі Нагача не стало. Моніка з Анджеєм дуже любили Мірека, вони дотепер опікуються його матір’ю, але публікувати «Роберта Робура…» все одно категорично відмовилися, бо вважають, що цей роман не відповідає принципам їхнього видавництва. Здається, достатній доказ того, що зі згаданими українськими авторами Czarne працює не лише завдяки протекції.
люблять – не люблять
Де є чемпіон, там мусять бути й інші учасники перегонів. Зокрема Prószyński i S-ka, в якому вийшли друком Дереш із Ірванцем, або W.A.B., яке познайомило поляків із «Польовими дослідженнями з українського сексу» та збіркою оповідань «Сестро, сестро» Оксани Забужко. За словами керівника відділу авторських прав W.A.B. Бланки Восков’як, «ідея видати Забужко була дуже вдалою, що підтверджують відгуки як критиків, так і читачів. Крім того, «Польові дослідження…» ми вже й перевидали, а це в нас трапляється нечасто».
Тим часом видавництво Nemrod активно взялося за літературу есеїстичного характеру, як-от «Сни про Європу» (шестеро наших від A до Z), «Львів. Три есе» (Сняданко, Іздрик і Юрко Прохасько), «Україна» (фотоальбом із текстами Жадана й Тараса Прохаська) і Тарасове ж «Спалене літо».
Має поміж поляків своїх симпатиків і українська поезія. По-перше, це перекладач (тобто спочатку відомий поет) Богдан Задура. За останні кілька років у його перекладах з’явились окремими книгами «Пісні для мертвого півня» Юрія Андруховича, Jogging Андрія Бондаря, «Історія культури початку століття» Сергія Жадана, «Рухомий вогонь» Остапа Сливинського, «34 вірші про Нью-Йорк і не тільки» Василя Махна й антологія «Вірші завжди вільні» (20 поетів, так би мовити, від Дмитра Павличка до наших днів). По-друге, це видавництво Biuro Literackie, яке власне й оприлюднило ці книжки (крім Бондаревої), а також збірку Андруховича «Екзотичні птахи і рослини» у перекладі Яцека Подсядла.
Тепер – запитання: чи відображення української літератури у польському (ширше – європейському) дзеркалі є об’єктивним? Ні, не є. Бо воно взагалі об’єктивним не буває. Українських письменників, яких «пересічно освічений» європеєць не читає, можна більш-менш розбити на три групи. Перша група – це, як не сумно, наша класика. Та ж Катаріна Раабе із Suhrkamp відверто каже, що Жадан і Дереш мають свою аудиторію, «Культ» узагалі став у Німеччині бестселером, але «поки що не близькі Шевченко та Франко, хоча вони й перекладені». Зрозуміло, пані Раабе не стверджує, ніби Жадан із Дерешем видатніші за Кобзаря з Каменярем. Просто бувають письменники близькі, а бувають не близькі. Зрештою, націєтворча (і націоналістична) література, як правило, є літературою внутрішнього користування і рідко стає близькою представникам інших націй: не подають вони руку козакові, їм своїх «козаків» вистачає.
Друга група – це наші проституйовані «народники», які намагаються пафосом і «кров’ю серця» компенсувати безнадійну стилістику, від чого та стає ще безнадійнішою. Особливо ефектно звучать їхні погрози, мовляв, от перекладуть нас – тоді побачите. Вже бачу: одну з найкращих (серйозно) книжок цього дискурсу – «Націю» Марії Матіос – поляки три роки тому переклали. І що? Де реакція? За бажання тут можна запідозрити всесвітню антиукраїнську змову. А можна тверезо запитати себе: «Чи багато українських селян читали, припустімо, Дороту Масловську?» Мабуть, ні, бо навіщо їм таке? Але якщо, умовно кажучи, жителів села Матіос не цікавить проза Масловської, то чому жителів міста Масловської має цікавити проза про село Матіос?
Нарешті третя група – це висока українська поезія від раннього Павла Тичини до, скажімо, Ігоря Римарука та проза на зразок Миколи Хвильового чи Майка Йогансена. Грошей на такій літературі закордонні видавництва не зароблять, але її присутність у світі суттєво покращила б наш культурний імідж. І ось аж тут настає черга держави. Причому, головне – щоб вона нічого не вигадувала, а просто перейняла досвід, наприклад, краківського Інституту книжки, який за кілька років встиг фінансово підтримати видання 800 польських книг у майже 50 країнах. А поки в нас такого інституту немає, краще не мучити себе запитаннями: «Чому ми їхнього Герберта знаємо, а вони нашого Стуса – ні?»
|
 |
|
 |